Що два роки на Новій Землі – осідку Лісових Чортів у США та Канаді – відбувається Велика Племінна Рада. Це, безперечно, найтитулованіше збіговище фаміліянтів у світі: в одному місці зібралися хвости, що десятиліттями зберігали чортівські традиції. Рада у 2018 році відбулася на оселі «Січ» у містечку Ѓрефтон поблизу Торонто. Подія непересічна, бо на неї з України приїхали аж четверо фаміліянтів. Для нас – це можливість розповісти про Пласт в Україні, але, найперше, – перейняти досвід і традиції поважних Чортів. Тепер ми точно знаємо, що океан – не перешкода для спільної ефективної праці заради України й Українського Пласту. Але нижче не про Раду. Радше не лише про неї, а дуже коротко про мандрівку невеликою частиною надзвичайної країни. 

Середа, ранок 10 жовтня, аеропорт «Бориспіль». Всього за кілька хвилин Данило й Артем сядуть у літак до Франкфурта, а Вадим й Андрій (на фото позаду) – до Амстердаму. Останнім пощастило більше, бо у місті спокуси вони проведуть цілу ніч! 

Якихось 12 годин польотів, черг і пересадок, і ми вже їдемо рівненьким добре освітленим спідвеєм в Торонто. Фамілія – вона і в Канаді Фамілія, і це слово недарма ми пишемо з великої букви. Нас зустріли, поселили й нагодували, розказали й показали. 

Четвер, 11 жовтня, Торонто. Вранці у нас із Данилом жодних відголосків джетлагу (по-науковому «десинхронозу» – стану, що виникає внаслідок раптової зміни часових поясів), у хлопців, які щойно прилетіли з Нідерландів, – нестримне бажання хоча б годинку поспати. Короткі наради і йдемо розвідувати місто.

Нижче – вигляд на Торонто з Сі-Ен Тауер – телекомунікаційної вежі висотою 553 метри. 

До 2007 року вона була найвищою будівлею на планеті, але поступилася Бурдж Халіфа в Дубаї. Впізнавана локація, чи не так?

 

Понад 15 кілометрів пішки і, здавалося б, обійшли все мільйонне місто. Вечірній променад, однак, перервався тривалими дегустаціями канадської кухні у гучній компанії Лісових Чортів. 

П’ятниця, 12 жовтня. Коротка автоекскурсія містом від подруги Марти Ващук і візит до пластової домівки (дякуємо подрузі Дарці Ковалик за час). У приміщенні колишньої церкви близько 10 кімнат для занять, спортзал, актова зала, кухня, їдальня, крамничка і поле для ігор. Будете в місті – обов’язково зайдіть. Домівка вражає :).

П’ятниця, 12 жовтня. Торонто-Ѓрефтон
Особливістю чортівських Рад на Новій Землі (так ми називаємо США і Канаду – країни, де Фамілія і Пласт розвивалися після ІІ світової війни) в тому, що приїжджають на неї ще у п’ятницю. Хтось виїхав з Клівленда вранці, хтось – встиг попрацювати у Нью-Йорку і без зупинки попрямував прямо в Ѓрефтон. Загалом у п’ятницю приїхали майже 50 фаміліянтів – ті, що з США, в середньому проїхали 600 км. Оце мотивація! 

Хто приїхав раніше – допомагає облаштувувати місце для нарад. Данило ретельно «вирізає» покоління Лісових Чортів для генеалогічного дерева. 

«Січ» – пластова оселя за 120 кілометрів на схід від Торонта. Щороку тут відбуваються пластові новацькі і юнацькі табори, а колись, у 1950-х, десятки гектарів землі на березі озера Онтаріо викупила українська діаспора. Тут навіть є свій Крим! 

Аби цілі покоління канадських пластунів мали змогу таборувати, а оселю розбудувати, станиця продала частину землі… пластовим родинам під котеджі. Зараз фаміліянти приїздять сюди не лише на Велику Племінну Раду, але й до себе в котедж на вікенд, щоб відпочити.

Субота, 13 жовтня, Ѓрефтон. Племінна Рада Лісових Чортів – це найвище за статусом і мандатом збіговище Фамілії. Тут вирішують і планують вектор розвитку цілого куреня у світі, і вже двічі за 96 років обрали очільника куреня. Ба більше! Тут навіть можуть змінити Кодекс – основний дороговказ ЛЧ. Наради розпочали традиційно після відкриття.

Рада – це також гарна нагода розповісти фаміліянтам з-за океану чим живе Пласт і Фамілія в Україні. Цим ми успішно й скористалися.

«Найбільше вразила відсутність «дистанції». Різниця віку, посад, статусів і регалій повністю знівельована. І, якщо на початку зустрічі ми тільки «обнюхувались», то за кілька годин спілкувалися вже були як старі-добрі приятелі. І жодні відстані та різниці – не перепони для прекрасного чортівського спілкування. Зрештою, не дарма ж ми Фамілія», – інтимними враженнями від атмосфери Ради ділиться Вадим. 

Неділя, 14 жовтня. Ѓрефтон-Торонто. Підсумкові резолюції, фото на пам’ять на тлі яскраво-жовтого осіннього канадського листя і в дорогу. Хтось через кордон в США, хтось – назад в Торонто, аби ще трохи походити містом і спланувати мандрівку на схід в Квебек.

Понеділок, 15 жовтня. Уздовж річки Ніагари. Які ж відвідини Канади без споглядання бурхливих вод Ніагари? Дощового жовтневого понеділка Чортеса Наталя забрала нас вранці і повезла на південь до кордону з Америкою. На подив, Ніагарських водоспадів є аж три: один Американський, інший – Канадський і водоспад «Фата». Канадці неабияк тішаться, що найширший (790 м) і, безумовно, найкрасивіший 😉 водоспад «Підкова» на території Онтаріо. 

Вщент мокрі, але після теплого горня Tim Hortons, ми поїхали далі і несподівано втрапили на екскурсію фортом Джордж. Гід у британському мундирі ХIX ст. докладно розповів про протистояння американців й британців на річці, а інший – постріляв з мушкета в небо.

Вівторок, 16 жовтня, Торонто-Кінгстон. Прогулянка в Downtown Торонта щоб орендувати авто і кілька фото на пам’ять на березі озера.

Оренда авто – завжди лотерея. Іноді тобі можуть видати ключі від старезної дизельної Opel Astra, іноді – від новенької, щойно з заводу, Opel Corsa. Цього разу замовили Toyota RAV4, а отримали новенький VW Tiguan 2018 року випуску. Доволі містке авто для чотирьох легінів з України.

Сьогодні починається активний мандрівний тиждень. Попереду понад 2 тисячі кілометрів, кілька міст і заповідників, зустрічей, дешевих мотелів і лакшері-квартир. Останні настанови від місцевих і наступна зупинка містечко Кінгстон за 260 кілометрів на схід. Тут ми заночували дорогою до Монреалю і зустрілися з Калиною – пластункою й онукою подруги Марти Ващук. Через затори приїхали значно пізніше, ніж планували, однак ще встигли до закриття гастрономічних точок міста далеко за північ. Принагідно дякуємо Калині за теплий, хоча й короткий, прийом :).

Середа, 17 жовтня, Монреаль. Перше, на що звертаєш увагу за кермом – суцільна толерантність на дорогах. Тут одиниці тих, хто перевищує допустимі обмеження швидкості, але повно тих, хто дає дорогу одразу ж як включив сигнал повороту. Це вражає, бо дотримання правил дає хороший результат – за рівнем смертності на дорогах країна позаду більшості у світі. 

Суб’єктивно, франкомовна провінція відрізняється від решти Канади (зокрема Британської Колумбії й Онтаріо). Здається, що до правил і заборон тут ставляться менш обережно, а вечорами у Монреалі доволі шумно (на відміну від Торонта, де життя завмирає як тільки люди завершують робочий день). Власне, тут ми зустрілися зі ще одним імпозантним фаміліянтом Льоньою і в затишній, але шумній, кав’ярні поговорили про Пласт у 90-х. 

Четвер, 18 жовтня, Монреаль. Монреаль – гарне місто з тривалою, але непростою історією. Про «тиху революцію», протести, рух за незалежність, поступки федерального уряду для провінції аби утримати її у складі Канади можна докладно почитати у Вікіпедії.  

Квебекуа – нація (це визнав і провінційний, і федеральний парламенти), але без власної держави. Французька мова тут всюди – на дорожніх знаках і рекламах, в кафе і церкві. Думалось, що англійською тут не говорять. Помилялися: проблем з комунікацією у четвертому найбільшому франкомовному місті світу жодних. 

Напередодні нашого візиту Канада легалізувала маріхуану, тому у Монреалі ми мимоволі стали свідкам кілометрових черг біля поодиноких магазинів з канабісом на логотипі. Вражає людська мотивація: 8 годин в черзі на осінньому холоді, аби придбати легальну дозу трави. 🍁

П’ятниця, 19 жовтня. Квебек

Столицею провінції Квебек є однойменне місто, засноване ще 1608 року. Це одне з найстаріших міст всієї Північної Америки, але про це нагадують кілька кварталів і тісних вуличок в центрі уздовж берега річки Святого Лаврентія. 

Широчезні зелені горбисті поля, що колись були оборонними мурами на річці, впізнаваний готель-замок з листівок і цегляні будинки, збудовані колонізаторами з Франції понад 300 років тому. Мале, але надзвичайно затишне місто, без відвідин якого візит в Канаду вважався б незавершеним. 

Субота, 20 жовтня. Дорогою в Оттаву заїхали на місцевий водоспад при трасі. 

З Квебек-сіті до Оттави майже 500 кілометрів. Дорогу ми розділили на відрізки і на ніч зупинилися у містечку Монтебелло. На вечерю знову путін (наголос на “і”) – традиційна квебецька страва (картопля фрі з м’ясом і сиром) і години відпочинку перед останнім великим містом за мандрівку.

Неділя-Понеділок, 21-22 жовтня, Оттава.

До Оттави варто їхати хоча б заради будівлі канадського парламенту.  Столиця і водночас резиденція прем’єр-міністрів розташована на межі двох провінцій. Через надзвичайно високі ціни на оренду житла, ми зупинилися в провінції Квебек у містечку Гатіно. 10 хв пішки і з моста видно величну будівлю у стилі псевдо-готики.

Канадських депутатів можна легко сплутати зі звичайними бізнесменами – вони ходять наодинці і без охорони, а на галявині перед величною будівлею Парламенту так і хочеться влаштувати пікнік. Поблизу хоча й повно копів, однак це аж ніяк не заважає оглядати будівлю впритул. У Канаді всі ввічливі й відкриті і це неабияк контрастує з Україною. Канадська столиця камерна і затишна, високих будівель тут немає, однак жити тут, мабуть, було б нудно.

Вівторок, 23 жовтня, Національний Алконгінський парк

Ймовірно, перше, з чим у пересічних українців асоціюється Канада – кленовий сироп, друге – національні парки. Їх на величезній території країни чимало і ми просто змушені були втрапити в один із них. Алконгінський парк – це остання за мандрівку локація, де ми заночували. Фаміліянт Євген зустрів нас у містечку Дорсет. Звідти півгодини їзди вузькими лісовими дорогами до котеджа його шефа. Фергюсон – типовий канадієць років за 50, що за роки праці в будівельній компанії придбав котедж на березі озера далеко від цивілізації, де навіть не ловить мобільний зв’язок. Навмисно не пишемо тут «прекрасний», «мальовничий» чи «вражаючий», оскільки тоді тих прикметників на цей великий текст просто не вистачило б. Коли йдеться про Канаду, епітети надзвичайний і незабутній повинні читатися між рядків – тут фантастично красиво. Фергюсон зі своїм волохатим собакою приїздить сюди частенько, але на зиму котедж закриває. Ми ще встигли в останні дні жовтня.

Запечене м’ясо під враження від останніх тижнів, сауна до опівночі з купанням в холоднючому озері під зоряним канадським небом і ватра прямо на березі зі співами українських пісень – лише таким ідеальним акордом пасувало б закінчувати 14-денну мандрівку. 

Особливо дякуємо Фергюсону та Євгену за такий прихисток.

Середа, 24 жовтня. Аеропорт

Ще якихось 3 години дороги і ми в аеропорті здаємо авто. На одометрі машини без десятка 2200 км – саме стільки ми проїхали за тиждень. Плюс сотні кілометрів на Ніагару й Ѓрефтон на Раду, десятки пішки – вулицями міст. Щоб передати весь захват від насиченої приємними оказіями мандрівки не вистачило б і сотні сторінок. Але чи варто? Для чотирьох пластунів, членів Великого Племені Лісових Чортів, ці два тижні – непересічна подія не лише пластової чи фамілійної кар’єри, але й позапластового життя. Тому цей короткий блог – радше присвята тим, завдяки кому наша надзвичайна подорож стала можливою. 

Колективно дякуємо зокрема Євгену Дувалкові, Роману Мушці, великій родині Ващуків, пані Марті й пані Наталі, Торонтонській станиці, Калині, Льоні, Фергюсону, мужчині на стійці оренди авто, airbnb-хостам і всім-всім фаміліянтам з Канади й США, які нас так тепло прийняли. Окреме спасибі нашим сім’ям, батькам і дружинам, які відпустили своїх синів і чоловіків на два тижні за океан 😘.

Данило Соболь, Вадим Петрук, Андрій Скробач, Артем Жуков