Ще рік тому юнак із Крутян (75-тий курінь УПЮ), а сьогодні бунчужний відкриває чи не найочікуванішу для київських пластунів акцію – окружний табір. На зеленій хустині чортик, вишитий червоними нитками рівно посередині трикутника на спині. Це – Андрій, якого на одних із відпочинкових атракцій кілька місяців ще перед трагічними подіями на київському Майдані прийняли на обнюхування в кодло Гострий Камінь.

 

Капелюха в Андрія ще немає, так само як і шеврона приналежності до ЛЧ, але ми, Чорти, які приїхали підтримати хвоста, знаємо напевно: Андрій – наш хлоп. Близько 120 учасників ввечері 28 червня на струнко відспівали Гімн Пласту, віддали честь українському прапору і розпочали 12-денний табір в селі Вишеньки Бориспільського району під Києвом.

На перший триденний weekend посвітити шевронами, а насправді ж тяжко працювати, приїхали лише троє фаміліянтів. Дро-Читатив і ZadraN-КаштаN одразу ж після перших потуг юнацтва розтаборуватись, провели кілька гутірок із табірництва. Згодом, серію майстер-класів з фотографії та журналістики юначкам дав Д’ван Айчі, який весь табір відходив із мішком фототехніки, раз по раз вражаючи величезними об’єктивами присутніх юначок.

Київський окружний табір структурно поділений за курінним принципом. Із самого краю зліва – підтабір Кривоносів (97-ий курінь УПЮ, зв’язковим якого є заступник курінного Іван Пукіш), далі – решта юнацьких хлоп’ячих куренів. Посередині – підтабір старшини – “режимний” об’єкт зі “смугою прискорення”, повз який юнацтво має бігти, аби навіть краєм вуха не почути деталі делікатних тем, які так часто любить обговорювати провід. По праву руку від бунчужного – намети юначок, по куренях обгороджені парканом. Завершує таборову “композицію” – підтабір Богуславок (к. ч. 46 ім. Марусі Богуславки).

Площа для збірок на піску, намети – в сосновому лісі, а навпроти – заплавні озера, які колись були рукавами Дніпра.

Перший активний день нашого пластового перебування за містом чергувався активним спілкуванням й читанням гутірок із періодами тотальної релаксації. Врешті, потреба в останньому для декого з нас була вимушеною, позаяк життя в столиці часто позбавляє гіпотетичних приємних миттєвостей й нічогонеробіння.

Про пекуче сонце й, здавалось б, зо два мільйони комарів забуваєш щоразу, коли повіє теплий літній дніпровський вітер. Перестаєш зважати на них і тоді, коли гарні пластунки переривають безтривожну пообідню сієсту.

– Хлопці, а можете нам з фанери випиляти коло?, – каже старша пластунка Христя Борщ, яка втрапила до підтабору ЛЧ саме коли Артем якогось милого випилював фігури зі смерекової палиці.

– Звісно, ми звикли допомагати, – загадковим голосом каже Вадим, який саме видивляється крилату живність на гілляці дерева, до якого прив’язаний його гамак.

За кілька хвилин фанерне коло, намальоване чорним фломастером й попередньо по-пластовому відміряне мотузкою, вже лежало, приперте до поваленої колоди біля імпровізованої лісовочортівської кухні.

– Вадимку, а тобі не здається, що на ньому чогось бракує… наприклад, Чорта?, – попередньо перейнявши естафету лежання в гамаку, ліниво каже Артем.

Як виявилось згодом, уроки малювання в школі – чи не єдині, з яких вдалось набратись хоча б якихось корисних навиків, дали неочікувано вдалий результат. За півгодини подруга-старшопластунка забирала коло з вимальованим вугільними пензлями Чортом – відзнакою ЛЧ.

Першого суботнього таборового вечора традиційно – ватра. Неприховану любов до піротехніки у київських пластунів ми помітили ще на Святі весни, куди всі разом втрапили у травні. Тоді під час організованого нами конкурсу нічної ілюмінації юнаки мало не спалили ліс, цього ж разу – через раптову несправність апаратури – старших пластунів, які брали участь в імпрезі. Іскри від ватри, волання на всю горлянку пластових пісень під безхмарним зоряним небом Київщини, дівочі посмішки й ненав’язливі хлоп’ячі залицяння – все, як пасує пристойному пластовому табору. Ніч, щоправда, пройшла без алярмів, чим ми вдало скористались і влаштували в лісі неподалік дегустацію печеного м’яса…

***

У старенькому дизельному Фіаті Уно вранішньої суботи грає Ляпіс, на останній концерт якого вкінці літа хочуть втрапити чи не половина Хвостів. За вікном – кількаповерхові дорожні розв’язки Дорогожичів – якраз на під’їзді до Південного мосту над Дніпром. У Фіаті сидять 4-ро – водій Іван, дружина Ксеня, Артем і курінний Ярема. Через аварію попереду не встигаємо підібрати Дро-Читатива, який, як згодом виявилось, приліг на цілу годину в травичці біля станції метро…

Вдруге на табір потішити своєю присутністю Чорти прибули рівно за тиждень. За кілька днів дизайнери вдало попрацювали і тепер на підтаборах, як годиться, з’явились щогли, паркани, столи на кухні й брами. На підтаборі старшини з’явилась ще й лавка, на якій одразу ж помітили кремезну, явно Чортівську постать. На табір приїхав Сашко Свистун, позаяк цьогоріч є в проводі КВТ, а оргкомітет збирався якраз в часі й на місцині київського табору. Ще одним з побіжних приводів візиту було нестримне бажання шоколадним президентським тортом привітали Чеба (бунчужного Андрія) з нагоди його дня народження…

– А давайте-но пропливемо до другого берега, – знімаючи капелюха із заклопотаної голови каже Іван.

– Запросто, – майже одночасно підтримали ініціативу Вадим з Іваном, знімаючи рештки одягу й акуратно складючи на вигорілу від сонця траву на березі озера.

– А я тоді вас пофотографую в капелюхах, – скромно каже курінний, який явно не бажає лізти в холодну воду, де повно риби.

Водні процедури упродовж години, пірнання наввипередки з юначками, порізані ноги й згодом – ще одна ватра, співи під гітару і, через раптовий алярм, перервана вечірня молитва. Вночі – кодлові сходини на вже насидженій тижнем раніше місцині, а наступного дня – гутірка про Третю пробу та життя для старшого юнацтва від Ярка. Ми так і не втрапили на купальську ватру з приводу свята Івана, але вінки юначки почали плести ще за кілька днів до оказії…

Емпірично переконались – 5 днів присутності 5-тьох ЛЧ на будь-якій оказії, а зокрема окружному київському таборі, – мало того, що повно емоцій у юнацтва, купа нових ідей і точно кілька десятків нових пліток і сотень плюсиків до пластової карми навіть серед найзаклопотаніших зі станиць України постфактум.