Про перше всеукраїнське скаутське джемборі

Минув, такий важливий для пластунів 2012 рік, рік коли ми святкували 100-ліття нашої організації.

Ще досі згадують організатори і учасники про свій приємнй час на таборах і на ЮМПЗ, діляться враженнями, спілкуються з новими друзями.

Багато було сказано, знято і записано.

Сьогодні пропонуємо дізнатись чи пригадати про те, як виглядало перше всеукраїнське джемборі і Лісових Чортів на ньому.

Оригінально стаття написана нашим фаміліянтом Сашком Поляковим і вийшла в 160 випуску “Листів до братів фаміліянтів”.

   Ось воно і відбулось. Те, що так добре задумувалось, так довго готувалось і так цікаво переходило. Точніше, не переходило, мов через труп, а відбувалось-шуміло-рипіло на мальовничій галявині поблизу Невицького замку, що на Закарпатті, 10 км від Ужгорода, на березі Уж-ріки, теж невимовно мальовничої.

  Тепер це місце можна легко знайти на карті України, адже воно стало історичним. Колись відома в туристичному світі і не тільки галявина стала відомою ще й через те, що на ній з 15 по 25 серпня 1996 року розмістилось Перше Всеукраїнське Скаутське Джемборі.

  Тепер потрібно дещо пояснити. Саме про Джемборі. “Джемборі” – слово іноземного походження і в перекладі означає “зустріч”, “з’їзд”, метою якого є об’єднання скаутів різних країн. Тут вони можуть веселитись, відпочивати, товаришувати, знаходити друзів, приймати участь в різних ділянках програми та за просто-так встановлювати такі міждержавні зв’язки, які не встановить ніякий президент чи міністр. Якщо поглянути в далеку історію, то можна стверджувати, що все розпочалось тоді, коли в 1907 році генерал Бейден-Пауелл започаткував скаутський рух і став його ідейним батьком. Перше всесвітнє скаутське Джемборі відбулось у Великій Британії в 1920 році, останнє – в Голландії 1995 року. Туди з’їхалось близько 20 тис. Скаутів зі всього світу, втому числі вперше на офіційному рівні була представлена Україна делегацією з 28 представників скаутських організацій України. Крім всесвітнього Джемборі, що організовується кожні 4 роки, в світі існує практика організації дещо менших таборів такого типу на міжнародному та національному рівнях. Адже це найкращий спосіб звести докупи досить значні кількості молоді, помістити всю цю молоду енергію в один казан під назвою “табір” та зварити незвичайний за змістом, вишуканий за смаком та руйнівний за наслідками коктейль. Все залежить від таланту майстрів та підібраного контингенту учасників дійства.

Так воно задумувалось.

  А до останнього часу на Україні не відбувалось нічого подібного. Нікому на думку не спадало зробити щось велике та незвичайне. І не тільки відсутність коштів або сміливості, не було елементарного досвіду. Це не дивно, адже все було вперше. А зважитись на щось вперше – це або справа відчайдушних, або ж “невідкладна потреба в нагальній необхідності”, коли далі відкладати нема як, або і те і інше разом. До того ж потрібно дуже постаратись, щоб усе вдалось.

   І ось настав час, коли в головах молодих людей, яким не зовсім байдужа доля скаутського руху на Україні, зародилась ідея проведення міжнародного представницького табору. Ще в 1995 році, коли делегації Пластунів гостювали на Джемборі в Голландії та на міжнародному таборі “Viking”, наполегливо збиралась інформація та засвоювались необхідні уроки на тему: “Як організувати це саме велике та незвичайне”. Тоді ніхто ще не здогадувався, що справжні уроки будуть дані на рідній Україні з її багатющим потенціалом творення неприємностей та перешкод на рівному місці. Але час настав, і це всі знали.

 Восени 1995 року було створено оргкомітет по проведенню Першого Всеукраїнського Скаутського Джемборі. Він складався з тих самих молодих людей, Лісових Чортів, яким таки зовсім не байдужа доля скаутського руху на Україні. Вони взяли на себе відповідальність бути першими…

   …Всю роботу було поділено на чотири великих блоки:

• комендантство (керування, фінанси, організація). Керівником був Нестор Дацишин, ЛЧ, він же – комендант табору.
• інтендатура (транспортейшн, транспорт, медичне та санітарне забезпечення, інвентар, кухня), керівником був Славко Козак, ЛЧ/
• програма, керівник – Володимир Жмурко, ЛЧ.
• булава зовнішніх зв’язків (контакт із засобами масової інформації, розсилання запрошень, збір зголошень, реклама табору, контакт з керівниками делегацій на Джемборі), керівник – Славко Олійник, ЛЧ.

  Майже цілий рік кипіла напружена робота по підготовці І Всеукраїнського. Багато різних за професією та віком людей працювали у багатьох напрямках, щоб Джемборі відбулось. Кожен з блоків містив певну кількість ділянок, кожну з яких потрібно було забезпечити інструкторами, фінансами, ідеями і різним приладдям. Все це складало складну багаторівневу структуру табору. Попередньо на Джемборі зголосилось більше 1000 чоловік з України, також Швеції, Молдови, Данії, Росії, Польщі, Франції, Словаччини, Але не всі вони приїхали. Це досить сумно звучить, але таке явище є достатньо закономірним для будь-якого табору, коли в залежності від різного роду обставин від 15 до 85% зголошених не з’являється. Хоча вже потім прогалини заповнюють не-зголошені. Хоча це вже статистика.

  Як і було сказано у фільмі про Джемборі: “Побут і організацію активного відпочинку забезпечували 95 професійних інструкторів та досвідчених у роботі з дітьми старших пластунів зі Львова та Ужгорода”. З фрази слова не викинеш, окрім як вирубати сокирою.

  …До 15 серпня все вже було підготовлено, гроші зібрані, інструктори організовані, продукти закуплені, вода привезена, шатра розставлені, учасники і гості прибували, кухні диміли, а все, що не було готово, готувалось вельми швидко…

    Ще задовго до 15 серпня, коли у Львові ще кипіла основна робота, на галявину прибув перший десант організаторів. На лоні не зовсім дикої, але прекрасної природи з’явились декілька невеличких поодиноко розкиданих шатер. Люди, які жили в них відчували себе справжніми робінзонами. Проливний дощ вперто заважав готувати відкриття та саму місцину до прибуття учасників. Коли розпогодилось, часу залишалось до неможливого мало, і робота пішла в сто разів швидше. Згодом шатер і людей ставало більше, під’їжджали машини, автобуси, поїзди, робота кипіла. Прибували учасники: по одному, по двоє, по троє, по двадцять, і цілими “отр’ядами”. Приїхали і з Заходу, і з Сходу, і з Півдня, і з Півночі, і з далеких закордонних країн, і не зовсім далеких. Сказати точніше і офіційніше, то це – пластуни майже зі всієї України, пластуни з Словаччини, скаути з Дніпропетровської організації “Скіф”, орг.”Чиста криниця” з Цюрюпінська, скаутський отряд “Дракон” з Києва, “Хортиця” з Запоріжжя, представники різних молодіжних організацій. Крім того учасниками табору були скаути з Швеції, Молдови, Данії, Франції, Польщі. З 15 по 25 серпня Джемборі відвідало близько трьох десятків гостей з Польщі, Угорщини, США та Канади.  Серед них були пластуни-сеньйори: доктор Богдан Гаврилишин, доктор Любомир Романків, голова ГПБ Юрій Слюсарчук, голова КПС України В’ячеслав Стебницький, керівники скаутських організацій Угорщини, Польщі, представник Всесвітнього Скаутського Бюро в країнах СНД Александр Бондар та інші відомі особи. Учасників було понад 650 .

   І коли 16 серпня сонце зійшло і зігріло своїми променями траву, дерева, розставлені намети та туалети, можна було здогадатись, що якщо Джемборі ще не відкрилось, то зовсім скоро ця подія станеться. Адже кожна як-небудь важлива подія бере за точку відліку Церемонію Відкриття. А для України та українського скаутінгу Джемборі – це подія неабиякого масштабу та значення.

Сонячний ранок 16 серпня був, мабуть, неймовірно здивований: сотні незвично вдягнутих дітей заповнили галявину. З часів татарських нападів та середньовічних міжусобиць не бачив Невицький замок такої великої і в той же час спорідненої кількості людей. Вони святкували відкриття Першого Всеукраїнського Скаутського Джемборі. Після молитви та підняття прапорів виступали гості та керівні мужі, висловлювали найкращі побажання всім і Джемборі зокрема. А потім вишукані легко-еротичні танці чарівних пластунок, тужливі звуки кобзи, дотепні вірші ведучого та акробатичні номери цирку “Яцко” створювали життєрадісну атмосферу свята. В той час всім було весело і не існувало проблем. Ми знали: майбутнє буде за нами. Голова боліла тільки в коменданта, тому що він – найвідповідальніша людина на таборі, та в кухарів, що ніяк не могли розібратись в принципах роботи польових кухонь, оскільки інструкцій та спеціалістів в цій ділянці не існувало в принципі…

  Єдиним, що могло б вкрай усе зіпсувати був землетрус, пожежа чи потоп. Сталося останнє. У лічені хвилини з неба впало стільки води, що мальовнича колись галявина перетворилась на рідну сестру скандинавських фйордів. Більшості вона нагадувала велику і до неможливості мокру калюжу. Весь романтизм (чи драматизм) ситуації полягав в тому, що ВСІ намети було підтоплено, і голова в коменданта розболілась ще більше. Мальовнича картина потопу могла б надихнути створювачів панорам. Хтось намагався врятувати свій тонучий намет мисками, ложками, відрами та голим ентузіазмом, хтось швиденько перетягував манатки на сусідню базу відпочинку, хтось (як керівник програми В.Жмурко) мандрував в повному однострої по коліна в воді, а комендант невпинно дивувався такій кількості води, не забуваючи при цьому віддавати накази. Дійсно, недосвідчена у підводному куховаренні обслуга не давала собі ради, обід запізнювався, на базі робився повний бедлам (уявіть собі табір для біженців), багато хто вже хотів їхати додому, але провід табору був сповнений рішучості та оптимізму. Надія, що зазвичай помирає останньою, того дня так і не покинула змокле, змерзле і голодне тіло Першого Всеукраїнського.

  Ймовірно, саме завдяки відважним дівчаткам, хлопчикам та Чорноморцям, які впевнено розширювали межі своєї ділянки далеко поза річку. Але вже через кілька днів про дощ згадували як про халатність метеорологів, що “не попередили про зливу”. Коли ж небесні та земні ріки нарешті повернулись у свої русла, а разом з ними і все Джемборі, розпочалась програма. Оптимізм та доброзичливість справжнього пластуна перемогли всі негаразди.

   А в наступні дні учасники мали змогу пізнати програму, природу, друзів-скаутів, та, зрештою, самих себе. Різноманітні ділянки програми, а це – більше 20 видів активного відпочинку, можна було назвати одним чарівним словом – пластування.

  День табору складався з такого набору явищ, як “вставання-сніданок-ділянки програми-обід-ділянки програми-вечеря-вечірнє дозвілля, ватри-нічна тиша”.

Зранку-раненько, коли повітря Джемборі наповнювалось звуками кобзи, що лунали з динаміків радіо “Сієста”, джемборівці прокидались, вмивались, чепурились та повертались до своїх підтаборів, щоб ранковим церемоніалом відкрити день. Після сніданку на них чекали різноманітні ділянки програми.

Програма включала в себе:

• морське пластування (яхти, каяки, катамарани, байдарки, віндсерфінг);
• альпіністика, велотуризм, техніка подолання природніх перешкод, стрільба з лука, стрільба з рушниці, орієнтування на місцевості (всіляка ACTIVITY);
• мистецькі ділянки (вироби зі шкіри, гончарство, лозоплетіння, бісер, гарячий батік, ткацтво);
• акторське мистецтво;
• екскурсії по Ужгороду.

   З першого погляду – заплутатись можна. Але кожен учасник знав як табличку множення, на яку ділянку він піде до, а на яку – після обіду. Щоранку керівники делегацій отримували певну кількість карток для участі в окремих видах програми одного учасника. Учасники ці картки розподіляли між собою і розходились хто куди, себто напружити свої м’язи на баскетболі, помандрувати навколишніми горами на велосипеді, вести напружену боротьбу з шнурами, скелею і самим собою на скелелаженні, ловити вітер у вітрило яхти, влучити стрілою в ціль чи зліпити з глини мистецький витвір. Картка давала право участі в ділянці, і таким чином учасники попадали під тригодинну опіку дбайливого інструктора. Ділянка акторського мистецтва завершилась театральною акцією на руїнах Невицького замку.

   Не можна забути про фестивалі, що двічі виводили Перше Всеукраїнське у світ розваг та змагу.

   19 серпня відбувся Спортфестиваль. А це – цілий день запалу і боротьби на футбольному, баскетбольному, волейбольному, тенісному, армрестлінговому та інших полях Джемборівщини. Перемогла не тільки дружба, але й конкретні, нагороджені не менш конкретними призами, команди. Спортові змаги та цікаві естафети були причиною того, що Джемборі вирувало, мов розбурхане море, а шум мас вболівальників було чути далеко за табором.

   Творчий фестиваль, або як його ще називали – “Фестиваль Оригінальних Ідей” увесь присвятився примхливій панночці Фантазії. Тут же і виявилось, що тіло не завжди підкоряється законам Ньютона, а вічний двигун – не така вже і складна штука.

  Складовими творчого фестивалю були Ярмарок, Фестиваль Тіл та Звуків, Аукціон. Зранку шумів Ярмарок, на якому кожен підтабір самотужки організовував цікаві та оригінальні атракціони, підзаробляючи тим часом Грошові Одиниці Фестивалю (“грофи”, вони діяли тільки в цей день, та на Аукціоні). Той, хто мандрував Ярмарком, міг за певну невелику плату взнати свою долю в ворожки, покататись на “таксі”, жахнутись в “кімнаті жахів”, навчитись жонглювати яблуками, посміятись з тільки що намальованого художником шаржу, відпочити в масажному кабінеті, а на додачу скористатись послугами шлюбної контори “Ярмо”. Після обіду – фестиваль тіл, де на вар’яцьких конкурсах чарівні пластунки змагались не стільки красою своїх тіл, скільки розмахом фантазії та оригінальності. Фестиваль Звуків з не менш оригінальними музичними номерами відкривав нових талантів та наповнював простір Джемборі музикою та співами. Тоді ж вперше пролунала пісня про Джемборі, написана “скіфами”. Потім вона щодня крутилась на радіо, як і пісні переможців Фестивалю. Завершилось все Аукціоном, де можна було придбати щось цікаве та корисне.

Вечорами на Джемборі не було тихо. Збирались людні ватри, лунали звуки кобзи.

Кобзарі співали козацькі пісні та думи, наповнювали душі дітей романтикою давніх подвигів. Іноді D.J. Льова “крутив” дискотеки, що надзвичайно всім подобалось. А коли наступала нічна тиша, не всім відразу хотілось спати. Невід’ємним елементом вечірнього дозвілля були неофіційні здибанки переважно не більше як на двох осіб. Якщо осіб було більше, то в компанії з’являлась гітара, і довго-довго ніхто не хотів полишати тепленьке місце біля вогника. Молодь відпочивала та тішилась життям.

А поруч по-батьківськи турботливо пихтіла і парувала кухня…

  Про інше. Забезпеченню нормального відпочинку дітей сприяла організаційна структура табору, відсутність якої була б просто неможливою. Як кожне місто має свою інфраструктуру, так і Джемборі, як невелике містечко, мало свої “штучки”: штаб, кухня, медпункт, магазини, склади, туалети, охорону, засоби масової інформації.

  Координацією багатовимірного і постійно рухливого організму Джемборі займався штаб, де невпинно кипіла робота. Звідси поступали накази, тут приймались відповідальні рішення. На висоті виявилась медична служба, яка ненастанно дбала про здоров’я учасників та санітарний стан табору. Хоча після дощу і надалі було досить багато (море!) застудних захворювань чи дрібних травм, лікарі успішно справились з цим лихом.

    Найвразливішою ділянкою в організації табору була кухня. Кухарі та інтендант докладали всіх зусиль, щоб вчасно зварити обід, вечерю тощо. Але негараздів не бракувало, особливо в перші дні. Іноді, прийшовши на кухню, учасники окрім диму, вогню, натужного булькотіння казанів та метушні чергових могли ще й отримати запевнення, що не далі як хвилин за 15-20 їх все-ж таки нагодують. А тим часом в довгих чергах біля кухні діти знайомились, співали пісень та обмінювались враженнями, доводячи ще одну істину: “…не хлібом єдиним…”

Засобами масової інформації були радіо та газета. Радіо “Сієста”(в перекладі з іспанської – “післяобідній відпочинок”) працювало дуже активно, повідомляюча останні новини, час харчування, результати хіт-парадів та крутило музіку. За всім дбайливо слідкував D.J. Льова, який крім всього цього може багато розповісти про методи рятування радіотехніки з-під води та послідовного її ремонту. Окрім співу пташок, позивних радіо “Сієста” та вибухів на кар’єрі, щоранку над Джемборі лунало: “Останній номер газети “Торба”! А це був цілий міх новин, дописів, вражень, оголошень та освічень у коханні.

  Збирала це все і друкувала редакція, що крилась у приміщенні з величним написом “Прес- центр” на дверях.

  Крім того, водовіз щоденно привозив питну воду, вантажівки постійно відвозили учасників на ділянки (скелелаження та яхтінг були досить далеко від табору), “мерседес” коменданта частенько робив рейди до Ужгорода.

Вночі та вдень охорона пильно стежила за порядком.

  Так минуло 10 днів пригод, руху, азарту та творчого натхнення. Якщо не зважати на проблеми, спізнення та деякі організаційні прорахунки, 24 серпня можна було з впевненістю сказати: Джемборі відбулось. Хоча багато разів “перший млинець” міг виявитись не млинцем, але цього, на щастя, не сталось.

  Радість і сум в той день були поруч: 5 -а річниця незалежності України та церемонія закриття Джемборі. Кількість адрес нових друзів у записниках та не зовсім записниках (рольках паперу, і т.ін.) невпинно збільшувалась, керівники табору, Пласту, діти обмінювались враженнями, давали інтерв’ю, востаннє мандрували на Невицький замок, робили прощальні фотографії. Дехто полегшено зітхав (нарешті все закінчилось!!!), дехто з сумом згадував пригоди на таборі, хотів залишитись ще. Вірити в закінчення “кіна” не хотілось. Але вже всі знали, яким потягом повернуться додому та в які міцні обійми батьків попадуть опісля…

В той же день весь шум, сміх і гамір перенісся до Ужгорода на концерт, присвячений 5-й річниці Незалежності України.

   На наступний день галявина опустіла. Залишилось тільки кілька поодиноко розкиданих наметів романтиків та поодиноких купок сміття. Зовсім не поодиноко жовтіли плями на місці наметів учасників. Від’їхали вантажівки з речами. Під’їхав автобус, забрав останніх інструкторів до Львова. Затихло все…

Лиш потім будуть підбиті підсумки, здані всі звіти, осяде пил та кинеться свіжий погляд в історію, зробиться об’єктивна чи суб’єктивна оцінка всього, що сталось. Але факт залишається фактом.

/ Олександр Поляков за підтримки Любомира Ясниського та Маркіяна Дацишина/.