Exit

Вранішнім інтерсіті дорогою до Харкова, періодично посьорбуючи каву, ми говорили про те, чому вже вкотре нас тягне на Схід. Переборюючи сон, який так нахабно перервав будильник ще вдосвіта, ділилися уривками недавніх спогадів про попередні візити на Свято Весни, вишколи і археологічний табір минулого року. На одному зійшлися точно – емоції, що їх отримуєш за тих кілька годин на вихідних – неабияк надихають, а оптимізм харківських пластунів вселяє надію, що все у нас буде добре :). Нехай це буде другий допис у, сподіваємося, тривалій серії текстів «У Харків по емоції». Цього разу слово фаміліянтам.

Мудрі люди говорять «Хочеш – шукаєш можливість, а не хочеш – причину». Скоріше за все вони ніколи не були на акціях Харківського Пласту. Після чергового запрошення якось не задумуєшся чому саме ти хочеш туди поїхати, а відразу шукаєш можливості… Перепони, що виникають, долаються за лічені хвилини. І ось все готове – «можливість» сформована і організована прекрасною компанією, квитками та логістикою. І десь вже на від’їзді з Києва мозок повертається до тієї фрази і каже: «Стоп – а чому ти хочеш?», – ділиться враженнями Вадим Петрук.

Як тільки ти не намагаєшся перераховувати всі можливі більші чи менші «причини», вони швидко розбиваються об спогади й емоції.

Є речі, які пояснити логічно неможливо, просто треба зануритись з головою і відчути. Пластуєш понад 15 років і думаєш, що все вже бачив і пережив? Опа – і Харківський Пласт доводить цілком протилежне. Весь світ дивувався і продовжує дивуватись Ілону Маску – його завзятості, наполегливості, неординарним ідеям і віддачі. В мене такі емоції викликає Харківський Пласт. Перед черговим приїздим намагаєшся зібратись і передбачити, що тебе чекає щоб зменшити рівень шоку. Але ВОНИ не розгублюються і «відкопують» Йоріка. (Шкода, що не вийшло з ним сфотографуватись і користуюсь можливістю передаю йому вітання ;). Дякую, що Ви є і продовжуєте нас дивувати!, – підсумовує Вадим.

Цього разу нам вдалося потратипи на археологічний табір «Черкас». І хоча за статусом табір всеукраїнський, майже всі учасники – зі Сходу країни (Харківської та Донецької областей). Керівник й організатор – фаховий археолог Ірина Голубєва вже понад 10 років досліджує Цареборисівську фортецю. Тут щороку працюють команди археологів, а влітку упродовж двох тижнів їм активно допомагають пластуни. Серед уламків глиняного посуду, бронзових хрестів, перстенів та ножів, вдалося віднайти… небіжчика! Йорік, як його пестливо назвали на таборі, – за попередніми припущеннями мужчина, що помер у першій половині XVII ст. Палким дискусіям з приводу релігійної приналежності і причин смерті героя козацької доби, ймовірно, прийде кінець лише після екпертизи, а тим часом – археологічні лаври.

«Посмішки і щирість – перше, що ми побачили на таборі. Галас і сміх супроводжували кожен елемент програми. Зосередження і відкритість – обов’язкові атрибути гутірок та обговорень. Іскра в очах (ба навіть більше – в серцях) учасників та проводу моментально поширюється на всіх, хто приїздить на табір. І хоч нам вдалося таборувати з цими відчайдухами лише 2 дні – ця іскра запалила в нас бажання приїздити знову, планувати і проводити спільні заходи, підтримувати та запрошувати до себе в гості!», – каже фаміліянт Іван Пукіш.

Пагорб фортеці, на якому таборували пластуни, у селі Оскіл на березі однойменної річки. До межі Донецької області якихось 3 кілометри, або півгодини пластової ходьби. Після гутірки і вранішньої купелі сказали всім «До зустрічі» й поїхали знову до Харкова.

Дорогою заїхали на місцевий аеродром, споглянули польоти літаків…

…і вже дорогою до Києва під кольоровий захід сонця планували наступну поїздку.

Щиро,

Лісові Чорти Артем Жуков, Іван Пукіш та Вадим Петрук 😘.

Артем Жуков

Про

Люблю гори, подорожі, музику й фотографію

Прокоментуй

Close
Go top