Exit

Немає такого Лісового Чорта, котрий би не читав нашого Кодексу. І немає такого читача, котрий би уважно не розглядав малюнки у книжці, особливо, якщо їх не дуже й багато. 

І один такий підпис був дуже незрозумілим: «Перший Прапор Лісових Чортів, посвячений 1929 р.» Адже ніде у Кодексі не вказано, що ж сталося, що довелося шити Фамілії ще один.

Ніхто й не очікував, що відповідь ми почуємося від самого Ї. В. Люципера Олексія Пясецького в часі його візиту до Львова восени 2006 року.

Отож, 1927-го року (за іншими даними, 1928) молоді пластунки власними руками пошили бравим Чортам курінний прапор. З одного боку, пластового, як личить, красувалася лілейка, напис «Лісові Чорти», «ІІІ. к. УУСП», «СКОБ», калина, дуб і блискавка  (але без нам звичного мухомора). А з іншого — монограма «ЛЧ» та чортики, що біжать по колу.

Прапор Лісових Чортів у 1929 р.

Прапор у 1929 р.

Прапор було посвячено 22 червня 1929 року у львівському Соборі св. Юра. Прапор посвятив о. пралат Куницький». Присягу на ньому склав хорунжий Юрій Старосольський та усі присутні Фаміліянти. Під час посвяти прапор тримали Северин Левицький та Олександр Тисовський.

Посвята_прапора_ЛЧ

Посвята прапору. Лісові Чорти на подвір’ї Собору св. Юра

Того ж дня, після посвяти, Чорти з пластунами зібралися на файний обід у пластовій домівці, а ввечері на урочистих зборах було вручено не одне відзначення від пластового проводу.

От так Фамілія могла тішитися прапором, дівчата мліли, інші захоплювалися і, мабуть, усім було добре. Проте, настали нелегкі часи — спочатку польська влада забороняє діяльність Пласту, а за десятиліття починається ІІ світова війна.

З початком війни передають на зберігання тітці Олексія Пясецького — пані Олександрі Пясецькій-Процишин, членкині куреня «Санітарки». Пані Олександра якраз мешкала зі своєю подругою Людмилою на вулиці Міцкєвіча, 12  і мало хто б здогадався, що двоє дівчат переховують у себе таку реліквію…

Завершилася Друга світова війна, «совєти» майже всі українські землі забрали собі. Чи не всі Фаміліянти на той час вже перебували за межами Радянського Союзу. Проте, багато пластунів все ж залишилося в Україні та у Львові зокрема.

Залишилася і «санітарка» Олександра із подругою Людмилою, котра, щоправда не була пластункою й ще навіть тоді не здогадувалася, яку вона радість принесе нашій організації.

Десь по війні до Львова повертається із казахстанського заслання й Фаміліянт Ігор Старосольський, друг Олександри. Відповідно, оселяється він разом із нашими героїнями на вул. Міцкєвіча, 12.

Так вже склалися обставини, котрі не зважали ні на «совєтів», ні на повоєнний Львів, ні на щось інше, що за рік після знайомства, дівчина Людмила стає пані Старосольскою.

Як би не було гарно мешкати нашим героям разом, та все ж двоє із них, через своє пластове минуле, завжди залишалися підозрілими для радянської влади. Тому й не дивно, що вирішили вони подбати про себе й заховати прапор ЛЧ, адже обшук від НКВД міг трапитися будь-коли та не мати жодних обмежень пристойності.

Зрозуміло, переховування пластової речі могло обернутися багатьма роками тюрми для усіх наших героїв. Можливо, вони сподівалися, що Радянський Союз не існуватиме довго і прапор вже скоро побачить світ, тож ховали його у підвалі свого будинку — щоб недовго витягати і далеко не ходити.

Прапор Фамілії розпороли навпіл по довжині й пластову частину поклали до банки, котру згори зсередини затягнули ґумовою шматкою та закрили кришкою. Закопали ту банку із “пластовим боком” у своєму підвалі, а на чортівську частину прапора казали офіцерам НКВД, що то шаль.

На жаль, СРСР скоро не розвалився, тож довелося призвичаюватися та якось жити. Зокрема, з часом Ігор Старосолький став відомим реставратором (своєму другому життю йому завдячують вежа Корнякта, будинки площі Ринок, численні замки Львівщини). А з квартири на Міцкєвіча, 12 «совєти» наших героїв виселили наприкінці 70-х років. З того часу вони туди більше ніколи не поверталися.

99

Тут було сховано прапор

Далі наша історія бере перерву на десять років і продовжується аж 10 лютого 1988 року, коли з життя іде Ігор Старосольський. Наступного року до України приїжджає Олексій Пясецький – він і забирає у своєї тети до США «чортівську» частину прапора. Тета Олександра помирає у 1997 році.

І знову беремо перерву на десять років й повертаємося до Львова вересня 2006 року, на пластову домівку по вулиці Шептицьких, 16, де сидять Фаміліянти, почудовані почутою розповіддю про прапор Фамілії на вулиці Міцкєвіча, 12.

За той час, що Люципер у Львові, встигають львівські Фаміліянти «збігати» на сучасну площу Міцкевича та виявити, що будинку №12 там вже немає. Й так само встигають похвилюватися, щоб дванадцятим не виявився будинок на площі Міцкевича, що згорів на початку 90-х, чи одним з двох будинків, на місці яких вже збудували інші.

На щастя, одразу кільком Фаміліянтам «стріляє» в голову ідея подивитися старі назви вулиць та виявити, що вулицею Міцкєвіча колись була теперішня Листопадового чину.

Завдяки цьому усім відлягло на серці, а в часі другої, більш неформальної, зустрічі навіть продемонстрували Олексію Пясецькому будинок, у якому має бути захований прапор.

Львівські Лісові Чорти ще кілька днів обговорюють почуте, проте з головою занурюються у організацію святкувань 750-ліття Львова. Трохи відпочивши, Фаміліянти піднімають питання про видобуток прапору. Наважуються зайнятися цією вкрай відповідальною справою Ростислав Пужаковський та Олег Литвин.

Ось у цьому підвалі, під цією плиткою було заховано прапор

Ось у цьому підвалі, під цією плиткою було заховано прапор

«Коли ти чогось дуже зажадав, то цілий Всесвіт змовляється, щоб тобі допомогти» — сказав устами старого короля Пауло Коельо (у популярному у 2007 році “Алхіміку” — коли й писався перший варіант цього тексту — прим. ред.). І в цьому щось є — львівські Фаміліянти переконувалися протягом цілої пригоди, що доля, фатум чи «льос» десь таки існує!

Бо хто б коли міг подумати, що скромний та чемний пластун скоб Андрій Котлярчук є внуком Ігоря та Людмили Старосольських? А саме так і виявилося — Андрій почув про пошуки та почав допомагати.

Людмила Старосольська, котрій на час описаних пригод було 88 років, попри поважний вік, зуміла пригадати і описати місце заховання прапора — точну адресу будинку, розміщення підвалу, і саме місце, де було закопано прапор.

Залишалося ніби небагато — прийти та викопати. Але приватна власність і в Україні приватна власність, тож довелося знайомитися із теперішніми власниками підвалу — Даною та Романом Стефанишиними.

88

Першими їх відвідали Ростик Пужаковський та Андрій Котлярчук, проте їм навіть не відкрили дверей, щоб вислухати неординарну їхню історію. Так само через двері їм відповіли, щоб принесли офіційне підтвердження своїх слів.

77

Тоді вже Олег Литвин поклопотав за офіційного листа від Пласту та здійснив другий візит на Міцкєвіча, 12. Цього разу розмова відбулася теж тіки через закриті двері. Але хлопці не почали панікувати, а холоднокровно звернулися за допомогою до Львівської міської ради, котра в особі начальника Управління сім’ї, молоді та спорту Фаміліянта Юрія Наконечного з радістю допомогла.

Тільки за третім разом, у присутності влади (тобто, Юрка Наконечкого) та листа від Міської ради, перед Фаміліянтам відчинилися двері. В ході розмови обидві сторони дійшли згоди та домовилися про розкопки у четвер, 7 червня 2007 року.

Здається, планувалося, що на розкопки прийде тільки кілька осіб, проте, завдяки «бездротовому телеграфу» (це ж 2007, Telegraph ще не написали — прим. ред.), припхалося аж 13 (!) Чортів. Фаміліянти приходили і відходили, але на момент віднайдення прапор їх у підвалі та на подвір’ї будинку було тринадцять.

Взявши собі у поміч Андрія Котлярчука, двох професіоналів пошукових робіт із «Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять», а також лопати, зубила та металеві штирі, Фаміліянти розпочали…

Пані Старосольська пояснила, що прапор заховано трошки правіше від входу у підвал. Проте, чотири кавалки керамічної труби, залишки австрійської каналізації і побутове сміття — це все, що знайшли за три години розкопок, хоч і викопали незлу яму.

У повітрі вже звучали ідеї «розкопати той весь підвал до чортової мами», як один із дослідників Товариства «Пам’ять» помітив, що на стелі в одному місці міняється порядок кладки цегли. Висловили припущення, що підвал могли перебудовувати й двері були на місці, де починалася інша кладка й почали копати там. І знайшли якусь банку із чимось чорним всередині.

44

Знахідку заховали у чорні-пречорні торби та коробки, щоб на неї не потрапило сонячне світло, й повезли до пластової домівки на вул. Шептицьких, 16 (до неї було дуже близько) — де й розпочалася ця пригода.

66

Всі боялися, що цей кавалок землі таки виявиться кавалком землі, а не прапором ЛЧ

По дорозі всі не на жарт переживали, щоб у банці не виявилася якась ще австрійська закрутка-консервація, адже чорний колір знахідки не виглядав надто оптимістично.

Затамувавши подих, що аж було чути гудіння відеокамер й клацання фотоапаратів, пан Ярослав Онищук почав розгортати знахідку… Ну… Ще трошки… О Боже!.. Тут вишито «СКОБ»! Ще трошки і… Тут напис «Лісові Чорти»!

22

Ейфорія. Невимовна радість. І купа задоволення. Ось такі, мабуть, відчуття тоді були у Фаміліянтів, котрих знову майже весь час було тринадцять…

Прапор Лісових Чортів 1927 року

Прапор Лісових Чортів 1927 року

А далі — розсилання прес-релізів журналістам, проведення брифінгу на наступний день і… світова слава! Ну, може не світова, але репортажі на двох національних і одному місцевому каналах, статті у газетах, інформації на радіо та Інтернет-сайтах…

33

Пізніше Фаміліянти звернулися до реставраторів, котрі «законсервували» прапор та зробили можливим його експонування. До речі, ті ж таки реставратори виявили, що вишитий прапор не нитками, і не мідними дротиками, як вважалося, а сплавом золота.

Другим хорунжим прапора, через 60 років після посвяти, став Фаміліянт о. Олекса Медик.

Початковий текст для внутрішнього журналу “Листи для братів фаміліянтів” було написано у 2007 році.

Leave a reply

Close
Go top